Українська і зарубіжна музична література. 16

Українська і зарубіжна музична література

Другий рік навчання

Тема 16. Українські народні музичні інструменти та інструментальна музика

Ще з первісних часів музичні інструменти були постійними супутниками повсякденного життя народу. Колись у музиці й музичних інструментах вбачали роль оберегів. Люди вірили, що музика захищає від нечистої сили, зурочення, хвороб. В кожному селі був свій чаклун, що знав певні обрядові пісні й спеціальні магічні награвання, які виконували, поєднуючи з комплексом відповідних ритуальних дій. Вважалося, що так можна забезпечити здоров’я дитині, плодючість худобі, родючість землі тощо.

Музичні інструменти здавна також були засобом зв’язку і передачі інформації. Вони допомагали зорієнтуватися на місцевості в негоду, умовними сигналами сповіщали про наближення ворога, повінь або пожежу.

Про глибоку шану українського народу до музичних інструментів свідчить те, що одним з клейнодів, тобто священних символів державності України, козаки Запорозької Січі обрали литаври (тулумбас) — інструмент, удари якого збирали козаків на раду і спеціальними умовними сигналами передавали накази по війську.

В народному побуті без музичних інструментів не обходилося жодне свято. Талановиті виконавці-музики прикрашали своїм мистецтвом заручини й весілля, їх запрошували на сільські вечорниці, вони грали в шинках, розважали людей на ярмарках. Протягом століть українські народні інструменти й народна інструментальна музика розвивалися у нерозривній єдності з іншими видами мистецтв: народним хоровим, вокальним, танцювальним, театральним.

Всі музичні інструменти поділяються на три великі групи: ударні, духові й струнні. В кожній з цих груп є інструменти, що здавна були поширені на території України.

Вважають, що першими з усіх музичних інструментів виникли ударні. На початку XX століття в селі Мізин Чернігівської області було відкрито стародавнє поселення, що існувало понад 20 тисяч років тому. Серед інших речей там було знайдено кілька предметів, що, на думку вчених, були первісними ударними музичними інструментами і разом складали так званий „палеолітичний оркестр”, який дотепер вважається найдавнішим у світі. Найбільш цінним інструментом цього оркестру є „шумлячий браслет”, що складається з кількох пластин з бивня мамонта, покритих орнаментом. Припускають, що його звук супроводжував виконання ритуальних танців.

Серед ударних інструментів, які використовуються в сучасній музиці, одним з найдавніших є бубон. Ще в літописах XII століття бубон згадується як інструмент, поширений серед скоморохів. Його використовували також як військовий похідний інструмент і за часів Київської Русі, і у запорізькому війську. Бубон має вигляд вузького дерев’яного обруча (обичайки), обтягнутого з одного боку шкірою (мембраною). Бубни можуть бути з брязкальцями або без них. Є й інша назва цього ж інструменту — решето (або решітко), через зовнішню схожість з цим предметом. До нашого часу бубни незамінні в сільському музичному побуті, в професійних та самодіяльних музичних фольклорних колективах, в оркестрах народних інструментів.

Литаври поширилися в Україні з кінця XVI століття як сигнальний, а також ударний музичний інструмент у полковій музиці Війська Запорізького. Цей інструмент має схожий на котел металевий корпус, обтягнутий зверху шкіряною мембраною. Висота звука залежить від сили натягу мембрани. Козаки називали литаври турецьким словом „тулумбас”, була й інша назва — „котли”. Запорожці мали литаври різних розмірів. Найбільші литаври сповіщали про тривогу. В такі литаври, які звалися ще „набат”, били одночасно по вісім чоловік — „довбишів”. З другої половини XX століття литаври ввійшли до складу оркестрів народних інструментів.

Барабан в Україні теж спочатку був відомий як ударний інструмент Війська Запорізького. Зовні він нагадує бубон, але мембрана на барабані натягнута зазвичай з обох боків, а звук видобувається за допомогою дерев’яної колотушки з м’яким наконечником. До обичайки часто кріплять мідну тарілку. В наші дні цей інструмент, який в деяких місцевостях називається бухало або тамбор, дуже поширений в різних інструментальних ансамблях.

Зустрічаються в народній музиці України також інші шумові ударні інструменти, такі як трикутники, дзвіночки, торохкала, брязкальця тощо.

Духові інструменти також були відомі ще з часів палеоліту. У селі Молодове Чернівецької області археологи знайшли кістяну трубку з боковими отворами, виготовлену 18 тисяч років тому. Це один з перших зразків первісної флейти, знайдений на території нашої країни. Різні роги, свищики-окарини, сопілки, дудки були в ужитку й за часів Київської Русі як інструменти військові, сигнальні й водночас розважальні, якими користувалися скоморохи.

З духових народних інструментів сучасної України найбільш відома сопілка та споріднені з нею теленка, денцівка, дводенцівка, коса дудка. В Західній Україні особливою любов’ю користуються фрілка й флояра, яку легенди наділяють навіть чарівною силою. Все це різновиди одноствольної поздовжньої флейти.

Внаслідок поєднання кількох одноствольних інструментів виникли такі багатоствольні флейти, як кувиці (кувички), свиріль (її називають ще най або флейта Пана), ребро. Найпростіший з цих інструментів — кувиці, які складалися з двох-п’яти флейт. На кувицях грали виключно жінки. Свиріль і ребро мають від 12 до 20 і більше трубок. Вони використовуються як сольні інструменти, а також в ансамблях.

До наших днів у музичному побуті західних областей України зустрічається давній духовий інструмент волинка, яку називають ще дуда, коза або міх. Вважається, що в Україні волинка з’явилася в XVI столітті саме на території Волині (звідси й назва), а потім поширилася по всій колишній Російській імперії. Волинка являє собою шкіряний мішок, в отвори якого вставлені три дерев’яні трубки-пищики. Мелодію грають на головній трубці, а дві інші тримають акомпанемент — тонічну квінту. В один з отворів музикант через трубку вдуває повітря. Колись цей інструмент був дуже популярний, а зараз на ньому на території України грають переважно в Карпатах.

Ще один своєрідний карпатський інструмент — трембіта. Інструмент виготовляють зі смереки, його довжина сягає 3-4 метрів. Вважається, що це найдовший в світі музичний інструмент. Висота звука залежить від сили вдування повітря. Звучання трембіти чути на відстань понад 10 кілометрів. У давнину дозорці, виставлені на вершинах гір, могли один через одного спеціальними умовними сигналами трембіти попередити про наближення ворога. В наш час трембіта — це сигнальний і ритуальний інструмент. Трембітарі проголошують весняний вихід на полонину, допомагають чабанам орієнтуватися в негоду, а часом спеціальною сумною мелодією сповіщають про смерть когось із гірських жителів.

Ріг також належить до стародавніх сигнальних інструментів, він теж побутує здебільшого в Карпатах. Виготовляють ці інструменти з натуральних волячих рогів або з дерева. Іноді ріг звучить в ансамблі з трембітою.

Струнні інструменти з’явилися ще у первісному суспільстві, але значно пізніше від інших груп музичних інструментів. На відміну від ударних і духових, звучання струни не мало побутового значення, а виключно приваблювало красою. Перші струнні інструменти — щипкові.

В Україні найдавнішим щипковим інструментом були гуслі, відомі на нашій території ще з VI століття. За часів Київської Русі музиканти-гуслярі служили при дворах князів. Гуслі були також одним з улюблених інструментів у скоморохів. Протягом наступних століть цей інструмент був поширений як серед простого народу, так і в середовищі вельмож, і лише з середини XVIII століття гуслі почали виходити з ужитку. Їх витіснили нові, більш досконалі інструменти — кобза і бандура.

Досить довго вважалося, що кобза і бандура — це різні назви одного й того ж музичного інструмента. Дійсно, вони мають багато спільного. Кобза й бандура розділили славу українського кобзарства, що оспівувало у піснях і думах героїчні й драматичні сторінки історії українського народу, ватажків національно-визвольного руху. Проте за будовою і способом гри це різні інструменти.

Найдавніші відомості про кобзу задокументовано в кінці XVI століття. Тоді це був інструмент з овальним продовгуватим корпусом, довгим вузьким грифом та трьома або чотирма струнами, які під час гри притискалися лівою рукою. Подібні інструменти існували у багатьох народів. На відміну від них, удосконалена українська кобза, що з’явилася у XVIII столітті, не мала аналогів у світі. У цієї кобзи було шість струн на грифі, що під час гри притискалися, і шість постійно відкритих приструнків на корпусі.

Бандура, про яку в літературі теж вперше згадується наприкінці XVI століття, також пройшла довгий шлях розвитку. Кількість струн у старовинної бандури могла бути різною, але в усякому разі їх було більше, ніж у кобзи. Сучасні бандури, виготовлені різними майстрами, теж дещо різняться між собою за конструкцією, але всі вони мають басові струни (бунти), розташовані на грифі, та приструнки на корпусі. Під час гри ні басові струни, ні приструнки не притискають. Будова бандури постійно вдосконалюється, допомагаючи музикантам досягати довершеної краси і виразності виконання.

Довгий час кобза і бандура існували паралельно, причому кобза більше побутувала в селі, а бандура — в місті. В другій половині XIX століття кобза вийшла з ужитку, а мистецтво бандуристів розквітає й набирає сили і зараз.

Крім бандури й кобзи, з кінця XVI до середини XIX століття в Україні і Польщі грали також на інструменті, що вважається одним з різновидів лютні — торбані. Цей інструмент мав подвійну головку грифа. На основну кріпилися баси, а на додаткову — струни, які називалися втори, тобто октавні баси. Над корпусом знаходилися приструнки. Грали на торбані, як на кобзі — басові струни притискалися до грифа, а приструнки були відкриті. Гра на торбані була досить складною, до того ж він був дуже дорогим (у народі торбан називали „панською бандурою”, відомо, що на таких інструментах грали українські гетьмани Мазепа і Розумовський). Саме через складність гри і коштовність в другій половині XIX століття торбан вибув з ужитку.

Цимбали, відомі в Україні з XVII століття — один з найдавніших струнних інструментів. Це жвавий ритмічний інструмент, що звучить переважно в ансамблях. Народні цимбали мають плоский корпус у формі трапеції, на якому натягнуто струни. У професійній музиці використовуються концертні цимбали у формі ящика, що стоїть на чотирьох ніжках. Грають на цимбалах, ударяючи по струнах спеціальними паличками.

В наш час у народному музичному побуті й оркестрах дуже популярні такі струнні щипкові інструменти, як гітара, що увійшла в українську музику майже півтора століття тому, а також домра — колись улюблений інструмент скоморохів, надовго забутий, а нині знову відроджений до життя. Іноді зустрічаються італійська мандоліна й російська балалайка, що можуть бути як сольними, так і ансамблевими інструментами.

Найстаріший з давньоруських струнних смичкових інструментів — гудок. Зразки образотворчого мистецтва, які збереглися до нашого часу, свідчать, що гудок був одним з улюблених скомороших інструментів з часів Київської Русі. На ньому грали нескладну музику, супроводжуючи спів і танці. Цей інструмент став в Україні провісником скрипки, яка витіснила гудок в кінці XVI — на початку XVII століття.

Без скрипки в Україні не обходилося жодне свято або весілля. Вона була не тільки акомпануючим інструментом. В руках народних скрипалів-віртуозів скрипка відтворювала також музику для слухання, а народні казки, перекази, легенди наділяли її чудодійними властивостями. До наших днів скрипка залишається улюбленим інструментом народних ансамблів, особливо в західній частині України.

Ще один поширеній в Україні струнний смичковий інструмент — басоля. Це великий скрипкоподібний інструмент, більший за розміром від віолончелі, але менший за контрабас. Басоля — виключно ансамблевий інструмент, він не веде мелодію, а лише акомпанує. Колись подібний інструмент, який звався гудище (тобто великий гудок) був у скоморохів.

До струнних смичкових інструментів належить також колісна ліра. Цей інструмент, як кобза і бандура, також у давнину був супутником мандрівних українських музикантів. Є свідчення, що лірники складали такі ж екзамени „на визвілку”, як і кобзарі.

Колісна ліра має три струни, звучання яких спричиняється колесом, що обертається в корпусі. Дві струни виконують акомпанемент (бурдон). Клавіші на корпусі вкорочують третю струну, яка грає мелодію. В Європі колісна ліра була відома з X століття, деякий час користувалася великою популярністю, але згодом її витіснили більш досконалі інструменти.

В Україну, як вважають дослідники, ліра потрапила в XVII столітті. У супроводі цього інструменту мандрівні музиканти-лірники виконували переважно сумні пісні, канти, псальми, думи, хоч відомо, що в репертуарі лірників були також веселі пісні й танці. З початку XX століття в Україні колісна ліра майже не використовувалася. Лише в останні десятиліття почалося відродження цього інструмента за давніми музейними зразками вченими-фольклористами і окремими музикантами.

Серед українських народних інструментів зустрічаються дуже своєрідні, як, наприклад, дримба, або варган, поширений у Карпатах. Зовні вона нагадує невеличку металеву підківку, посередині якої закріплено сталевий язичок із загнутим кінчиком. Грають на дримбі, вставивши її в рот і вдаряючи по кінчику язичка рукою у певному ритмі. На дримбі можна грати нескладні наспіви, награвання і навіть ритмічні танці. Про дримбу згадує коломийка:

А я собі дримбу куплю,
Нехай буду боса.
Тая дримба задримбає
Біля мого носа.

Окрім національних музичних інструментів, що здавна побутували в Україні, на території нашої держави набула популярності російська гармошка. В Україні музичний майстер К. Міщенко перший почав виготовляти вдосконалену форму гармошки, що згодом отримала назву „баян”. Зараз цей інструмент, як і акордеон, поширений на всій території України.

Здавна побут українських селян, народні свята, ярмарки супроводжували невеликі інструментальні ансамблі, відомі як троїсті музики (за числом учасників). Існує легенда, що цей склад виконавців започаткували троє хлопців, закоханих в одну дівчину Перші документальні згадки про такі гурти музикантів зустрічаються з кінця XVII століття. Провідним інструментом троїстих музик найчастіше є скрипка. В центральних областях України більш поширені ансамблі у складі скрипки, басолі й бубна, а на Заході — скрипки, бубна і цимбалів. Зустрічаються також інші варіанти сполучення інструментів: дві скрипки і бас, дві скрипки і барабан чи бубон, ансамблі з баяном, духовими інструментами тощо. Троїсті музики виконують переважно танцювальні мелодії або супроводжують танцювальні пісні.

В наші дні грі на народних інструментах навчають у музичних школах, училищах, консерваторіях. Видатні українські виконавці-інструменталісти здобувають найвищі нагороди на міжнародних конкурсах і фестивалях. Як і в давні часи, звучання українських народних інструментів супроводжує майже кожну урочисту подію — як родинну, так і державну.

◀  Попередня тема   ♬